Джерела з історії Боспорського царства. Першою писемною згадкою про Боспорське царство міститься в роботі Гекатея Мілетського «Землеопис» (книга Гекатея не дійшла до нас в повному обсязі, а лише у згадках більш пізніх авторів). Крім Гекатея Мілетського про Боспор писали античні вчені: Страбон («Географія»), Клавдій Птолемей, Діодор Сицилійський, Полієн, Тацит, Амміан Марцелін, Помпоній Мела та Стефан Візантійський, а також у промовах ораторів: Ісократ, Демосфен, Есхін та ін.
Особливо цінними є епіграфічні джерела – написи на надгробках, стели з написами, списки імен громадян полісу та ін. За допомогою даних епіграфіки можна реконструювати соціальний устрій, етнічний склад населення, побут, духовну культуру населення Боспору.
Важливу роль у дослідженні історії Боспорського царства відіграють речові пам’ятки. До яких можна віднести предмети матеріальної культури – кераміку, статуї, рештки античних будівель, монети, ювелірні прикраси та ін. Археологічні дослідження дозволяють висвітлити ті сторони життя Боспорського царства, які погано описані в письмових джерелах, а також перевірити їх достовірність. Наприклад, тільки за допомогою археології можна дослідити хору Пантікапею та інших полісів – сільськогосподарську округу, про яку дуже мало свідчень у античних авторів.
Політична історія. Для зручності вивчення історії Боспорського царства вчені використовують періодизації його історії. Найбільш розповсюдженими є періодизації видатних радянських спеціалістів з історії Боспорського царства – Віктора Францевича Гайдукевича та Володимира Дмитровича Блаватського.
Пперіодизація історії Боспору за В. Гайдукевичем:
1. Утворення Боспорського держави – друга чверть VI – 480 роки до н.е.
2. Правління династії Археонактидів – 480 – 438/437 роки до н.е.
3. Правління династії Спартокидів – 438/437 – 109 роки до н.е.
4. Боспорська держава під владою Понтійського царства та Риму.
5. Боспорське царство у перші століття нашої ери.
6. Занепад Боспору – середина III – 70-ті роки IV ст.
Періодизація історії та культури Боспорської держави за В. Блаватським (акцент на культурному розвитку):
1. Кімерійський період – наприкінці якої на території Боспору виникають емпірії (торгові факторії) – VII – VI ст. до н.е.
2. Полісний період – друга чверть VI ст. – друга чверть IV ст. до н.е.
3. Протоеллінізм – друга чверть IV ст. до н.е. – 309 рік до н.е.
4. Період еллінізму – 309 – кін. II ст. до н.е.
5. Сарматський період – I – IV ст.. до н.е. (до загибелі Боспорської держави).
У 480 році до н.е. правителі Пантікапею з династії Археонактидів підкорили античні поліси Керченського та Таманського півострову утворивши державу з монархічним устроєм – Боспорське царство. До складу Боспорського царства входили як античні поліси – Пантікапей (столиця), Фанагорія, Феодосія, Танаїс, Тірітака, Мірмікей, Німфей, Гермонасса та ін., так і місцеві варварські племена – скіфи, сінди, меоти, пізніше сармати.
Влада монарха в Боспорській державі не була сильною, тому що, в античних полісах сильними були демократичні традиції, а також, влада в племенах належала місцевим вождям, які часто лише на словах визнавали владу Боспорського царя, тому правителі Боспору постійно були змушені зважати на волю полісів та племен. Боспорські царі постійно прагнули до обмеження влади полісних демократичних інститутів та прагнення до незалежності варварських племен, але встановити монархію східного типу в Боспорі так і не вдалося.
У другій половині IV ст. до н.е. Боспорське царство досягло вершини своєї могутності. Територія Боспору простягалася на обидва береги Керченської протоки – Керченський (включно з Феодосією) та Таманський півострови ( до сучасного Новоросійська), а також території в пониззі Кубані та Дону (Танаїс). В цей час місцеві приазовські та кримські племена визнають зверхність Боспорського царя. Загарбницькі війни Боспорських царів дозволяли контролювати торгівлю зерном з іншими грецькими полісами та постачати рабів на невільницькі ринки Греції, Малої Азії та Єгипту.
З III ст. до н.е. Грецькі держави в Північному Причорномор’ї починають поступово занепадати внаслідок поступової втрати зв’язків з метрополіями, а також посиленням тиску варварських племен – скіфів та сарматів. У кін II ст. до н.е. Боспорське царство потрапляє в залежність від елліністичної Понтійської держави. У середині I ст. Боспор визнає політичну залежність від Риму. До кінця своєї історії Боспор так і не зміг у повній мірі повернути втрачену незалежність. У I – II ст. н.е. у зв’язку з постійними війнами Риму, Боспор зміг значно зменшити свою залежність від останнього та навіть підкорити кримські племена таврів та скіфів, але повернути минулу могутність так і не зміг.
III ст. готська навала значно ослабила Боспорське царство. У кін. IV ст. нові кочові племена гунів повністю знищили Боспорську державу, залишки якої перейшли від контроль Візантійської імперії.
Господарство. Боспорська держав в силу свого внутрішнього устрою мала різнопланове господарство. В античних містах, населення займалося переважно ремісництвом та торгівлею, місцеві варварські племена Криму та Приазов’я займалися сільським господарством – землеробством, кочовим скотарством, а також рибальством. Розвинутою галуззю господарства було суднобудування яке забезпечувало потреби у торговому флоті.
Основними статтями експорту були: хліб та риба, у меншій мірі продукти сільського господарства – дешеві вина, шкіра, віск, а також раби. Імпорт Боспорського царства був доволі типовим, як для античних колоній у Північному Причорномор’ї – дорогі вина, ювелірні та ремісничі вироби, кераміка. Основними торговими партнерами Боспорського царства були – Афіни, Мілет, Синопа, Родос, держави Малої Азії, Єгипет, Рим.
Культура. Духовна та матеріальна культура Боспору характеризується симбіозом еллінської (іонічної) та варварської культур. Особливо яскраво симбіоз культур було видно у художній культурі. На пізньоантичній кераміці зображувалися сцени як з грецької так із античної міфології. В скіфських курганах Куль-Оба та Пантіоніті в районі Пантікапея містяться матеріальні пам’ятки скіфської та грецької культур. Численні епіграфічні пам’ятки з переліком імен громадян Боспорської держави вказують на значний варварських елемент в Боспорі.
Релігійні уявлення в Боспорській державі найбільш яскраво розкривають тезу про присутність варварського елементу в античній культурі Боспорського царства. Крім грецьких богів – Аполлона, Афродіти та Артеміди, популярними був культ малоазійського жіночого божества Кібели (богиня матір) храми та святилища якої археологи знаходять по всій території Боспорського царства.
Найважливішою пам’яткою архітектури Боспорського царства був акрополь в м. Пантикапей, який розташовувався на горі Мітрідат в сучасній Керчі. На території акрополя знаходилося багато суспільних та культових споруд, а також водогін та каналізація.
Боспорське царство відіграло важливу роль у з’єднанні різних культурних традицій Понту та Меотиди, Європи та Азії.
Література:
1. Борисенко В. Й. Курс української історії – з найдавніших часів до XX ст. – Вид 2-ге. – Київ: «Либідь», 1998.
2. Боспорське царство // Ольговський С. Я.Давньогрецькі міста-колонії Північного Причорномор’я: навчальний посібник. — К.: КНУКіМ, 2007.
3. Боханов А.Н., Горинов М.М. История России с древнейших времен до конца XX века: Книга I. История России с древнейших времен до конца XVII века. – Москва: ACT, 2001.
4. Всемирная история. Энциклопедия: в 10-ти т. Т.2./ Ред. И. Лурье, М. Полтавский. – М.: Государственное издательство политической литературы, 1956 г.