Грецькі колонії в Північному Причорномор’ї

Багата українська земля завжди приваблювала народи та племена з різних куточків світу. У VIII до н. е. греки починають розселюватися по берегах Середземного та Чорного морів.

За словами Платона: «Греки обсіли моря від Гіблартару до Кавказу – наче жаби ставки». Грецьке проникнення в Північне Причорномор’я почалося в кін. VIII ст. до н. е.  – у вигляді торгових факторій, а вже VII – VI ст. до н.е  греки засновують свої поліси на землях Південної України.

Серед причин грецької колонізації можна виділити наступні:

1. Демографічний вибух. Населення континентальної Еллади стрімко зростало, що призводило до соціального напруження. Брак родючих земель штовхав велику кількість греків до заселення нових територій. Спочатку, це були близькі території  на Балканах та в Італії, а потім грецькі поселення виникають на узбережжі Африки, Західної частини Середземномор’я та на берегах Чорного моря.
2. Брак природних ресурсів. Крім традиційної нестачі родючих земель, в Елладі давня господарча діяльність людини призвела до зникнення лісів, виснаження родовищ металів та ін. необхідних ресурсів.
3. Політичні конфлікти. Сам по собі, демократичний лад  грецьких полісів сприяв постійній політичній боротьбі за владу в середині поліса. Тому всіх політично неблагонадійних елементів грецьких полісів відправляли у вигнання  в новостворені колонії, прагнучи пом’якшити політичне становище в державі. Саме в цей час, в Елладі виникає таке явище, як тиранія – встановлення одноосібної влади в полісі насильницьким  шляхом. Грецькі тирани не завжди були жорстокими правителями, і тому всіх незгодних та політично шкідливих громадян прагнули відправити по далі, світ за очі – в колонії.
4. Розвиток торгівлі. Спочатку, грецькі купці займалися лише каботажним плаванням вздовж берегів Континентальної та Малоазіатської Греції, але згодом, жага до наживи грецьких купців переборювала їх страх до невідомих земель, і греки починають встановлювати торгівельні зв’язки з новим народами, серед яких і було скіфське населення  Північного Причорномор’я.

Грецьку колонізацію Північного Причорномор’я можна поділити на кілька етапів:

1. Заселення Північно-Західного Причорномор’я та засвоєння Істрії у Подунав’ї та Борисфену на острові Березань (нижня течі Південного Бугу) (середина VІІ ст. до н.е.).
2. Освоєння узбережжя Березанського та Бейкушанського лиманів. Виникнення Ольвії, Пантікапею, Феодосії, Гермонасси тощо (перша половина – середина VІ ст. до н.е.).
3. Освоєння Нижнього Подністров’я та заснування Тіри і Ніконія (друга половина VІ – початок V ст. до н.е.);
4. Освоєння території Західного Криму і поява Херсонеса (кінець V ст. до н.е.).

Загалом античні колонії в Північному Причорномор’ї існували близько 1000 років, і загинули внаслідок Великого Переселення Народів, проте деякі з них, такі як Херсонес продовжували існувати і в часи Середньовіччя, як форпости Візантії в Криму. Взагалі греки проживали в Криму до кін. XVIII ст. поки не були виселені російською імператрицею Катериною II до Приазов’я, де і зараз проживають їх нащадки.

 Усі античні колонії були створені за подобою своїх метрополій (метрополія – поліс, який засновував колонії). Більшість античних колоній були заснованими вихідцями з Іонічної Греції, а саме з міста – Мілет. Грецькі колонії були цілком політично незалежними державами. Державний лад в грецьких полісах був переважно республіканський, але також були випадки встановлення одноосібної влади тирана, єдиним винятком був монархічний устрій Боспорської держави (розташовувалася на території сучасних Керченського та Таманського півостровів та в пониззі Дону), але й тут царі Боспору були вимушені зважати на традиційні цінності грецьких полісів, які перебували у складі царства – надто сильними були традиції демократії в давніх греків.

Всю історію існування грецьких поселень в Північному Причорномор’ї можна поділити на два етапи:

1. Грецький – друга половина VII ст. до н. е. – середина I ст. н. е. – поява та розквіт грецької цивілізації Північному Причорномор’ї – грецькі держави були політично незалежними, або входили до складу інших елліністичних держав – наприклад, Понтійське царство  на деякий час встановило контроль над Боспорською державою.
2. Римський  – середина I – IV ст. н. е. – коли грецькі держави потрапляють у залежність від Римської імперії та гинуть внаслідок Великого Переселення Народів – період варваризації грецької культури та поступового занепаду античної цивілізації.

У містах-державах з республіканською формою правління вся влада належала народним зборам, у яких могли брати участь всі повноправні дорослі чоловіки. До участі в народних зборах не допускалися всі негромадяни, жінки та раби. На зборах обиралися колегії архонтів, які репрезентували виконавчу владу в полісі та регулювали різні сфери життя населення.  Як уже зазначалося, грецькі колонії створювалися по образу своїх метрополій, і тому соціальна-економічна структура  останніх повністю відповідала загально грецьким уявленням.

Типові грецькі міста були не більше 50-60 га. Житла будувалися з каменю або цегли (небаченого явища для місцевого варварського населення). Навколо міст розташовувалася сільськогосподарська округа поліса – хора.

Економіка грецьких колоній була в переважній більшості сільськогосподарською, але з значним  розвитком ремісництва та торгівлі. Торгівля грецького населення в Північному Причорномор’ї з місцевим варварським населенням значно відрізнялася від торгівлі з своїми братами-греками з метрополій та інших колоній. Основними статтями експорту з грецьких полісів  Північного Причорномор’я до Еллади були: пшениця, вино («дешеві вина») риба, шкіра, хутро, сіль, будівельний ліс та особливо цінувалися раби – яких місцеві греки купували в скіфів та інших кочівників, і потім перепродували до Середземноморських полісів. Імпортували переважно кераміку, дорогі елітні вина, ювелірні вироби ін. товари з Еллади. У торгівлі з варварами (все негрецьке населення елліни називали варварами) колоністи здійснювали обмін продуктів ремісництва на збіжжя та сировину.

Економіка грецьких колоній в Північному Причорномор’ї  була  дуже розвинутою, про що свідчить той факт, що практично кожен значний поліс карбував власну монету з різних металів – бронзи, міді, срібла та золота. Бронзові та мідні монети,використовувалися для дрібних торгових операцій  і господарських розрахунків в середині поліса. Монети з дорогоцінних металів, дуже рідкісні, іх використовували в міжнародній торгівлі.

Відносини греків з місцевим населенням були не завжди мирними. Доволі часто античні поліси зазнавали варварських навал, через, що в кожному полісі був акрополь укріплена фортеця в центрі міста. У разі необхідності, до зброї ставали всі дорослі чоловіки в полісі, пізніше у зв’язку з кризою давньогрецького полісу, колонії починають використовувати найманців – інших греків та місцеве варварське населення. Після переходу під контроль Римської імперії захистом грецьких міст займалися римські легіони.

Грецькі міста-держави справляли дуже значний вплив на місцеве населення України. Рештки грецьких храмів та античної матеріальної культури були знайдені навіть на території Полтавської області. На зламі двох ер зростає вплив місцевого населення на грецьку культуру – починається варваризація останньої, еллінська культура все більше розмивається серед культур місцевих народів, втрачаючи свою унікальність.

У  I ст. до н. е. Єгипет починає конкурувати з колоніями у експорті зерна. Постійні війни з кочівниками, ослаблення Римської імперії та варваризація грецької культури в колоніях призводять до  занепаду останніх. Кульмінацією стала навала готів та гунів у IV ст. н. е. внаслідок якої загинули практично всі грецькі міста держави в Північному Причорномор’ї, а ті що вижили, такі як Херсонес, втратили свій античний вигляд і вже належали до християнської цивілізації.

Література:

1. Алексєєв С.В. та ін. Історія України: Короткий курс лекцій ( для студентів вузів усіх спеціальностей та усіх форм навчання)/ С.В.Алексєєв,О.А.Довбня, Є.П.Ляшенко. – Краматорськ: ДДМА, 2007. – 228с.
2. Петровський В. В., Радченко Л. О., Семененко В. І. Історія України: Неупереджений погляд: Факти, Міфи, Коментарі. – Вид. 2-ге, випр.. та доп. – Х.: ВД “ШКОЛА», 2008. – 608 с.
3. Орест Субтельний «Україна: Історія». – Київ «Либідь». – 1992.