Ян Матейко, Люблінська унія, 1869
Ідея об’єднання Польші та Великого князівства Литовського, Руського та Жемайтійського існувала починаючи ще з кінця XΙV століття. Проте в силу різних обставин – небажання литовських магнатів втрачати свою незалежність та зовнішньополітичних обставин (успішна литовська експансія на південь на схід) остаточного обєднання двох держав так і не відбулося до 1569 року.
На початок XVΙ ст. вже стало ясно, що Литовська держава поступово починає занепадати. У 1522 році Литва остаточно втрачає Чернігів та Стародуб; два великі набіги кримських татар 1549 та 1552 року призвели до значних людських та матеріальних збитків. Апогеєм нещасть для Литовського князівства стала участь у Лівонській війні (1558-1583). На початку якої, московські війська завдають значних поразок литовській армії. У 1563 році московська армія взяла приступом Полоцьк, і над самою Литвою нависла загроза московської окупації. Тяжкі поразки в Лівонській війни змусили литовську магнатерію звернутися за допомогою до сусідньої Польші.
Польська шляхта рада погодилася надати допомогу Литві, проте за однією умови. Цією умовою було остаточне завершення об’єднання двох держав. Переговори щодо унії почалися ще у 1564 році – тоді було запропонована, що нова держава матиме спільного монарха, право та державне управління. Проте литовські, а особливо українські та білоруські магнати не погоджувалися з цими умовами, та почали затягувати переговори.
Тоді, у грудні 1568 році польський король Сигізмунд Август ΙΙ спираючись на підтримку середньої та дрібної шляхти з України, скликає сейм у місті Люблін. Обговорення тексту унії почалося 10 січня 1569 року. Польська сторона наголошувала на повній інкорпорації Великого князівства Литовського до складу Польші, а великі магнати з Литви, Білорусі та України навпаки вимагали на збереженні автономії Литовської держави. Гарячі дебати привели до того що, 1 березня 1569 майже всі представники Литовського князівства покинули Люблін. Проте, на сеймі залишилися волинський маршалок і київський воєвода князь Острозький, земський підскарбій Л.Война, М.Гарабурда та кілька депутатів з Підляшшя.
Як вже згадувалося, значна частина середньої та дрібної шляхти Великого князівста, переважно з України, які прагнули до розширення своїх прав та хотіли зрівнятись в цьому відношенні з польською шляхтою, висловилися за перехід Брацлавського, Волинського та Київського воєводство до Корони Польської.
Король Польші Сигізмунд II Август дав згоду на перехід трьох воєводств Литви до складу Польші. Поляки гарантували непорушність прав місцевої шляхти, а також зберегли місцеве судочинство.
9 березня 1569 за наказом короля частина депутатів з Великого князівства Литовського присягнула на вірність Сигізмунду II Августу вже як королю Польщі. На початку червня посли з Великого князівства були вимушені повернутися до Любліна. Після переговорів, 28 червня 1569 представники обох сторін уклали угоду. 1 липня 1569 унію було роздільно затверджено представниками Польші та Литви. Остаточно, 4 липня Люблінську унію затвердив король.
Основні положення Люблінської унії
- Королівство Польша та Велике князівство Литовське, Руське та Жемайтійське об’єднувалося в єдину державу – Річ Посполиту;
- Єдину державу мав очолити єдиний король, який спільно обирався та коронувався одночасно як король Польші та великий князь Литви;
- Створювалися спільний вальний сейм та сенат;
- Внутрішня та зовнішня політика повинні були проводитися спільно;
- Шляхта отримувала право на володіння майном в обох частинах держави;
- Велике князівство Литовське зберігало автономію – залишалося власне судочинство, адміністрація, армія, скарб тощо;
- Інфляндія (колишні землі Лівонського ордену) мали увійти до Речі Посполитої як спільне володіння (кондомінімум) Литви та Польщі.
Люблінська унія справила великий вплив на подальшу історію України. Унія мала як позитивні так і негативні сторони. До позитивних сторін можна віднести посилення контактів з Західним світом, та прилучення великої кількості українців до європейської освіти та культури. Негативні наслідки унії в першу чергу полягали в тому, що ліквідовувалися залишки українських удільних князівств, а також посилювалися релігійні, соціальні та міжетнічні конфлікти між українцями та поляками.
Текст Люблінської унії польською мовою
Джерела:
Довідник з історії України / за ред. І. Підкови та Р. Шуста. — К.: Генеза, 1993
Мицик Ю., Хинчевська-Геннель Т. Люблінська унія 1569 // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 380.
Субтельний О. Україна: історія / Пер з анг. Ю. І. Шевчука; Вст. Ст. С.В. Кульчицького. – 2-е вид. – К.: Либідь, 1992. 512 с.: іл.
