Пунічні війни – три війни між Римською республікою та Карфагеном, в сукупності тривали більш як сто років – з 264 року до н.е. і до 146 року до н.е. – коли Карфаген був зруйнований, і Римська держава стала найпотужнішою у Західному Середземномор’ї.
Перша Пунічна війна спалахнула у 264 році до н.е., коли Рим втрутився у справи підконтрольної Карфагену Сицилії . Перша пунічна війна закінчилася перемогою Рима, та встановлення Римського контролю над всією територією Італії та над острови Сицилія та Сардинія.
Під час Другої Пунічної війни карфагенський полководець Ганібал вторгся на територію Італії та завдав відчутних поразок римлянам у Тразіменського озера та у битві при Канах. Проте поразка від римлям у 202 році до н.е. змусила Карфаген віддати римлянам контроль над Західним Середземномор’ям та Іспанією.
Третя Пунічна війна означанувалася остаточною перемогою римлян над Карфагеном. Римська армія на чолі із Сципіоном Молодшим Африканським, захопила і зруйнувала місто Карфаген у 146 році до н.е. Територія Карфагену стала однією із провінцій Римської держави.
Передумови Пунічних війн. Перша Пунічна війна (264-241 роки до н.е.)
Історики вважають, що місто Карфаген було засновано вихідцями із фінікійського міста Тір (сучасний Ліван) на території північного узбережжя Африки (сучасний Туніс) близько 814 року до н.е. Назва «Пунічні війни» походить від латинської назви фінікійців, яких римляни називали «пунами».
До 265 року до н.е. Карфагенська держава була найпотужнішою на берегах Середземного моря, а карфагенський флот не мав собі рівних серед інших флотів тогочасного світу. Карфаген постійно конфліктував із низкою держав та племен в регіоні, особливо греками, проте відносини із Римом складалися дуже добре. До початку Пунічних війни між Римом та Карфагеном було підписано низка торговельних договорів, а також політичний про розмежування сфер вплив. Римляни не мали права втручатися в справи карфагенської Сицилії, а Карфаген втручатися в справи римської Італії.
У 264 році римський сенат вирішив втрутитися у внутрішні справи Сицилії – у конфлікт між сицилійськими містами Сіракузи та Мессіна. У цій боротьбі, Рим на противаги Сіракуз, які підтримував Карфаген, почав підтримувати Мессіну. Згодом, конфлікт між двома сицилійськими містами переріс, у широкомасштабну війну між Римом та Карфагеном за володіння Сицилією.
Рим мав дуже потужну сухопутну армію, проте дуже слабкий флот. Карфаген навпаки майже повністю покладався на найманців в сухопутній армії, проте мав значну перевагу у чисельності над римським флотом. Протягом майже двадцяти років йшла запекла боротьба між Римом та Карфагеном. Щоб нівелювати карфагенську перевагу на морі, Рим починає будувати потужний флот. У першій битві на морі при Мілі, яка відбулася у 260 році, римський флот зазнав поразки.
Проте уже через чотири роки, у морській битви при Екномі, карфагенський флот зазнав нищівної поразки. Окрилений успіхами на морі, римляни спробували перемогти Карфаген на африканській території, проте цей план зазнав поразки. У 241 році римляни здобули звою остаточну перемогу над карфагенським флотом у морській битві при Егатських островах. Втративши весь флот Карфаген був змушений здатися. За умовами миру, Карфаген сплачував величезну контрибуцію Римові, а також передавав контроль над Сицилією.
Друга Пунічна війна (218-201 роки до н.е.)
Протягом наступного десятиліття, Рим захопив острови Сардинія та Корсика. У 237 році до н.е. спочатку Гальбікар Барка, а потім його зять Гасдрубал встановили контроль над більшою частиною Іспанії. За словами істориків Полібія та Лівія, молодший син Гальмікара, Ганнібал, ще у дитинстві дав клятву, що буде воювати проти Рима до самої смерті.
Після смерті Гасдрубала у 221 році до н.е. Ганнібал став головнокомандувачем карфагенської армії у Іспанії. Через два роки, Ганнібал перетнув ручку Ебро, та вторгся в область міста Сагунт яке було підконтрольне Риму. Ці події призвели до початку Другої Пунічної війни. Ганнібал вирішив провести своє величезне військо через Альпи. Чисельність карфагенського війська налічувало близько 90 000 піхоти, 12 000 кінноти та кілька десятків слонів.
Хоча перехід через Альпи дуже знекровив військо Ганнібала – він втратив близько половини армії а майже всіх слонів, місцеві гальсі та лігурійські племена, які були притивниками Риму, поповнили його склад, та перехід справив величезний вплив на простих римлян. Коли римляни побачили слонів на Півночі Італії, їхньому страхові не було меж.
Ганнібал розгромив римську армію у битвах при Тізині, Требії та Тразіменського озера. Найбільшою перемогою Ганнібала, стала битви при Каннах у 216 році до н.е. Коли в двічі більша римська армія зазнала поразки від стомленої та виснаженої армії Ганнібала.
Після нищівної поразки римляни зуміли відновити свої сили, та вирішили перенести війну на територію Північної Африки. Ганнібал був змушений покинути Італію, щоб захистити рідне місто. У 202 році до н.е. ери римський полководець Сципіон Африканський розбив стомлену карфагенську армію у битві при Замі. Поразка Ганнібала змусила Карфаген підписати мирний договір із Римом. За умовами якого, Карфаген втрачав всі території за межами Північної Африки, втрачав весь військовий флот і виплачував протягом 50 років величезну контрибуцію сріблом, а також Карфаген втрачав права на ведення самостійних війн без санкції Римського Сенату.
Третя Пунічна війна (149-146 роки до н.е.)
Римляни не могли забути поразок при Каннах та страху перед Ганнібалом. Слабкий Карфаген все рівно виступав торгівельним конкурентом Риму на Середземному морі. Группа римських сенаторів на чолі із Марком Катоном Старшим, постійно наголошували на необхідності повного зруйнування Карфагену.
Приводом до початку Третьої Пунічної війни стала самочинна прикордонна війна Карфагену проти Нумідії. Щоб покарати Карфаген, римляни відправили велике військо для знищення свого ворога. Римська армія почала облогу Карфагену. Проте, протягом двох років, Карфаген не здавався. Тоді, головнокомандувачем було призначено Сципіона Еміліана (Сципіон Молодший). Навесні 146 року році до н.е. Сципіон здійснив штурм міста. Римляни ввійшли у Карфаген і почалася запекла боротьба з місцевими жителями, яка тривала сім днів. Бої тривали практично за кожний будинок.
Але врешті решт, Карфаген здався. Римляни продали в рабство 55 000 жителів Карфагену, та спалили залишки міста. Поті переорали землі на місці Карфагену, та засіяли сіллю – символічний акт заборони селитися на місці Карфагену. Після 700 років існування Карфагену, місто було зруйновано. Лише пізніше, Карфаген був відновлений римськими колоністами та проіснував до арабського завоювання Північної Африки у VII ст. н.е.
Перемога над Карфагеном, зробила Рим великою державою та практично не залишила сильних супротивників на території всього бассейну Середземного моря – елліністичні держави вже не могли реально протистояти зростаючій могутності Римської держави.
Джерело: history.com
